Дружба з Ахметовим, зв'язки з росіянами та сценарії війни, — інтерв'ю Дмитра Гордона

Чи відважився б російський очільник Володимир Путін на повномасштабне вторгнення до України, якби президентом був Петро Порошенко, та яке місце в історії України посідає Володимир Зеленський — читайте в інтерв'ю журналіста Дмитра Гордона для Новини.LIVE.

У першій частині читайте, коли поляки припинять протести на кордоні з Україною, якою має бути мобілізація та де Україні шукати охочих на війну проти РФ.

Якою перемога України у війні проти РФ є для вас?

— Вона складається з кількох пунктів. Обов'язково вихід на кордони 1991 року. Обов'язково, інакше це не перемога.

Далі — репарації з боку Росії. За вбивство сотень тисяч людей, за наші зруйновані міста і за весь той жах, який вони наробили в Україні. Росія повинна обов'язково заплатити гроші кожній родині, за кожного вбитого і знівеченого. 

Далі — покаяння нації. Обов'язково слід добитися того, щоб Росія більше не змогла підняти руку на Україну. Так, це складно, але можливо. Ось тоді буде перемога. Бо якщо ми розійдемося і вони накопичуватимуть сили і знову нападуть на нас, це вже буде більш рішуче і більш потужніше.

Наразі є ризик замороження війни по лінії фронту, яка склалася?

— Давайте станемо на бік росіян. Ось вони взяли Авдіївку, у них ейфорія. Як каже мій друг, від ейфорії до білої гарячки один крок. Так от зараз вони захочуть взяти Слов'янськ, Краматорськ. Чому б ні? 

Але вони теж хочуть перемовин. Їм теж боляче, бо у них гинуть люди, є великі проблеми в економіці. Те, що у них там ВВП підвищується, то це через збільшення військового виробництва. 

Але вони хочуть сказати, що там, де ми стоїмо, це Росія. А там, де ви стоїте — нехай буде Україна. Але беріть на себе обов'язок не вступати до НАТО. Хто на це із державних діячів в Україні може дати згоду? Ніхто. Тому перемовин нема і не може бути.

Треба чекати, щоби Україна почала бити зброєю по Росії. От тоді подивимось.

Якби президентом був Петро Порошенко, Путін би пішов повномасштабною війною?

— Я не є прихильником Петра Порошенка, і мені на цю тему розмірковувати напевне не з руки. Але Петро Порошенко — дуже хитра людина і дуже повернута на грошах. Думаю, він би зміг домовитися із Путіним до чогось, аби війна не почалася. Мені так здається.

За рахунок своєї хитрості, любові до грошей, за рахунок своїх дипломатичних здібностей. Але чи було б це на користь Україні? Я не знаю.

Зеленський не зміг домовитися?

— Зеленський не вірив, що буде війна. От Дмитро Кулеба мені розповідав, як вони приїхали з Андрієм Єрмаком до Білого дому. Це було наприкінці вересня 2021 року, за п'ять місяців до початку війни. І до них в кімнату зайшов високоповажний співробітник. Американці розповіли мені, хто це був. Це Вікторія Нуланд (заступниця Державного секретаря США. — Ред.). Вона порадила рити траншеї й окопи, бо буде війна.

Американці сказали, що у росіян був дуже роздутий військовий бюджет, дуже роздутий. Це вказувало на те, що вони до чогось готуються. Опісля вони почали збирати велику кількість живої сили та техніки на кордоні з Україною, потім космічна розвідка...

Буде війна, буде війна — про це говорив президент Байден, тодішній прем'єр-міністр Джонсон, директор ЦРУ... Я теж не вірив, до речі. Я не думав, що у ХХІ сторіччі таке можливо. Я думав, вони можуть напасти на Донбас, щоби забрати весь. Але те, що підуть до Києва, Сум, Чернігова, будуть літати ракети — у моїй голові це була повна нестиковка. 

Якою є постать Зеленського у сучасній історії України?

— Якби сьогодні був живим Шекспір, він обов'язково б написав якусь трагедію про президента Зеленського. Бо він на сьогодні — трагічна постать. Такої долі нікому не побажаєш.

Уявіть собі, хлопець, який зробив себе сам, напрочуд талановита людина, улюбленець мільйонів, велика кількість прихильників та оплесків, численні виступи, великі гроші, які він не вкрав, а чесно заробив. Мало хто може таким похвалитися! І тут він стає президентом! Про це мріяти взагалі ніхто не міг. Він був на вершині успіху, і раптом ця війна. Починається ця трагедія.

Зеленського мали вбити, і це я знаю точно. Західні партнери пропонували йому літак на евакуацію, але він вперся і виявився не просто там якимсь естрадним виконавцем, а людиною з міцними горішками.

Він залишився на загибель, до речі. Залишився в Києві й очолив спротив. І це був велетенський крок. Бо, якби президент втік із Києва, даю 95%, що Україна впала б.

Навіть думати про це не хочу. Тому те, що Зеленський залишився у Києві і сказав, що Україна буде боротися, цим він підніс себе до когорти історичних постатей.

До нього було багато запитань і є. Але те, що він очолює боротьбу проти фашистської Росії, і те, що він зробив для України, це гідно поваги.

Я взагалі проти будь-якої критики президента сьогодні, тому що вона буде роздмухувати багаття і країну. А ворог на сьогодні у нас — це фашистська Росія на чолі з Путіним. І нам треба усім згуртуватися навколо президента і боротися з фашистською Росією. Бо якщо знову будемо займатися улюбленою українською справою — нічого у нас не вийде.

У вас є багато друзів у Росії... 

— Було.

Було? Ви ні з ким не спілкуєтеся, обірвали всі кінці?

— Це хороше запитання. Я очікував, що 24 лютого 2022 року телефон буде розриватися від дзвінків. Мені написав один чоловік. До сліз написав, досі зберігаю цю смс. Оскільки він живе в Росії, його прізвище я назву після війни.

Ще декілька дуже великих людей періодично пишуть, але переважна більшість людей, з якими я проводив час, брав у них інтерв'ю, з деякими я дружив — ну вони просто виявилися фашистами. Вони стали банально співпрацювати з російським фашизмом, самі стали стали фашистами і звели нанівець все своє попереднє життя.

Вам відомо щось про Януковича?

— Нічого про нього не знаю. Знаю, що був план його повернути. Він полягав у повторенні чеського сценарію, коли радянські війська захопили аеродром у Празі, потім почали сідати борти з десантниками, вони захопили столицю, і пішли танки. Це був 1968 рік. Точно те саме росіяни хотіли повторити в Україні. Гостомель, десант і паралельно танки, які заходили з усіх усюд.

Десант з Гостомелю мав зайняти урядовий квартал, депутатів під дулом автоматів мали завести до Верховної Ради, і вони мали затвердити постанову. Вона полягала в тому, що Рада визнає Крим і Донбас територією Росії, а Україна від них відмовляється. Як і від НАТО. 

Другою державною мовою стає російська, а спікером —Медведчук. Ну і найголовніше, цю постанову мав підписати Президент України. І тут було два варіанти. Якщо Зеленський відмовляється або він втік, або його вбито — в Гомелі вже чекав Янукович.

Його мали завезти сюди, до речі, як і інших міністрів — Захарченка, Арбузова, і сказати, що у 2014 році у нас був державний переворот. Порошенко та Зеленський — нелегітимні президенти. Ось ваш президент Янукович, який втік через те, що ви тут зробили. І все.

Наразі Україна тотально українізується. Проте на другому році війни у нас все ще виникають мовні скандали. І це дивує.

— Я народився у Києві у 1967 році. Київ мого дитинства і юності — на 90-95% російськомовне місто. Моя мова, з якою я прийшов у світ, російська. Я і зараз у побуті, в сім'ї, з друзями розмовляю російською. Проте з дитинства я дуже любив українську мову і вже в школі мав перше місце на районній олімпіаді з української літератури. Я вірші писав українською мовою, дуже любив її. Але моя рідна мова — російська.

І коли всі масово почали переходити на українську, я цього не робив, бо не йду за масами. Я непідвласний моді. Коли середовище російськомовне — я розмовляю російською. Якщо україномовне — з радістю переходжу на українську.

Російська мова не приватизована Путіним, як і німецька не була приватизована Гітлером. Російська мова не є символом російської фашистської Росії, як і німецька не є символом фашистської Німеччини. 

Мова — засіб інформації і засіб спілкування. Я б не зміг, розмовляючи лише українською, отримувати всю необхідну мені інформацію, і навпаки. В мене дуже широка аудиторія, і в тому числі, може, передусім завдяки мові мене розуміють в усіх країнах, де розуміють російську.

Але українська мова повинна бути єдиною державною мовою. Державні службовці мають говорити лише українською, а в побуті розмовляти, хто як хоче. Це ознака демократичної країни. 

Ви товаришуєте з Рінатом Ахметовим, який за два роки війни дещо зник з інформаційних радарів. Він в Україні?

— Я не товаришую, я з ним дружу, це дуже, дуже близька мені людина, яку я дуже люблю і поважаю. Рінат Ахметов на прохання Президента України приїхав в його Офіс 23 лютого 2022 року. Тоді представники великого бізнесу мали зустріч із Зеленським. Колеги по цеху Ріната Ахметова після зустрічі з президентом здебільшого поїхали за кордон, а він свідомо залишився в Україні. І всі два роки війни він не полишив Україну ні на хвилину.

Бо він патріот, українець. В перший день вторгнення Рінат сказав, що "я буду зі своєю країною". На сьогодні він віддав на армію, на постраждалих, на біженців, на захисників "Азовсталі" 225 мільйонів євро.

І віддасть ще більше. Він це робить кожного дня. Це його пріоритет. Він дав кілька інтерв'ю західним медіа, але після війни все скаже. А зараз за нього говорять його справи. Бо більше, ніж він, нашій армії не допомагає ніхто.

Чому смерть Навального сталася саме зараз, коли його активність була на самому нулі? Він нічим не загрожував Путіну.

— Постать Навального вже сама по собі постійно несла загрозу для режиму. Але не в плані його повалення, а в плані того, що є така, знаєте, муха, яка постійно заважає.
Він був у в'язниці, постійно виступав, писав листи, виступав на судах. Фігура Навального неоднозначна, як і його ставлення до України. Проте для мене він герой. Чому? Бо він вчинив так, як би не зміг вчинити я.

Маєте на увазі його повернення в Росію?

— Після його отруєння "Новачком", коли його так радо зустріли в Німеччині, а гарантії безпеки дала сама федеральний канцлер, він мусив лишитися там. 

Я б на його місці до Росії більше б не поїхав. Але він не на моєму місці, тому взяв і поїхав. І поїхав відразу до в'язниці, де всі ці роки його мучили і знущалися. Навальний поїхав на смерть. Тому, звичайно, він для мене герой, хоча його вислови проти України я йому пробачити не можу.