Я взяв до рук зброю і захищаю країну, — Дмитро Гордон дав велике інтервʼю

Коли поляки припинять протести на кордоні з Україною, якою має бути мобілізація та де Україні шукати охочих на війну проти РФ — в інтерв'ю Новини.LIVE розповів український журналіст і телеведучий Дмитро Гордон.

Поляки, які на початку війни підставили нам міцне плече, тепер вдаються майже до істерії, блокуючи наші кордони. В чому справа?

— Найперше, хотів би ще раз подякувати польській державі і загалом польському народові за те, як вони підставили плече нашим родинам та нашим людям. За це безмежна і довічна їм подяка.

Тепер щодо ситуації на кордоні щодо розсипаного зерна та інших не дуже дружніх проявів до нас. Я вважаю, що в першу чергу це робота Росії, яка за гроші спонукали поляків вчиняти саме так. І друга причина — політична боротьба в Польщі напередодні чергових виборів.

Я б не став жбурляти каміння в поляків і в Польщі, бо те, що вони зробили для України і українців, перевищує все інше. А те, що зараз відбувається, закінчиться і не буде більше відбуватися. А от Росія багато кого підбурює в Європі і світі робити під камери недружні акти стосовно України і українців. Але це минеться, все буде добре, а полякам ще раз величезна подяка.

Ще одна актуальна тема — законопроєкт про мобілізацію. Що ви про нього думаєте?

— Думаю, він буде змінюватися, проте закон приймати треба обов'язково, бо у нас іде війна. В мене є кілька зауважень. Я вважаю, що Україні на кшталт Росії треба збирати людей на війну по світу. Це люди, які хотіли б за гроші захищати Україну. Ось Росія може винайняти 15 тисяч непальців, сомалійців, кубинців. Ось Україна теж може це робити.

Гроші їм будуть платити наші друзі, щоб вони боронили Україну і приймали участь в боях з російськими фашистами. Це перший крок.

Другий. В українських в'язницях є чимало людей, які сидять не за серйозні злочини і хотіли б піти на фронт. Мова може йти про 50-60 тисяч осіб. Так, кількість охочих може бути менша, ніж була на початку війни, але такі люди все ще є.

Далі. Я вважаю, що у наших місцевих громадах багато грошей і керівники місцевих громад часто їх крадуть з величезним успіхом. Також роблять якісь ремонти доріг, що незрозуміло нормальним людям. Тому всі гроші та всі зусилля мають бути спрямовані на війну і лише на війну. Бо більше пріоритетів наразі немає.

Бо якщо ми не переможемо, усі ці ремонти доріг будуть нам ні до чого. Тому усім охочим хлопцям, які мають намір піти на фронт, місцеві громади повинні доплачувати умовно по тисячі доларів, а то й дві. Ще тисячу має платити держава.

Українське суспільство погодилось би на умовно непальців в армії? 

— Звичайно, чому б ні? Скільки нас зараз? Може, 25 мільйонів, а в Росії 140 мільйонів. Мобілізаційний ресурс в РФ — величезний. Тому нам треба брати розумом, а не цифрами. Розум підказує, що в світі є багато людей, які живуть за межею бідності і хочуть за гроші піти і битися з ким попало. Треба дати їм гроші, щоб вони били росіян.

Що робити із неправомірними діями ТЦК, ВЛК, військкоматів?

— Мені не подобається, коли на вулицях хапають людей і забирають їх до війська. Що вам скаже будь-хто з командирів? З тих, кого хапають на вулицях і хто робить спротив, класних бійців не виходить. Якщо люди не хочуть воювати, вони героями ніколи не стануть. Це аксіома.

На жаль, наймотивованіших і найпатріотичніших, які за рахунок свого життя відстояли Україну, залишилось вже дуже мало. 

Таке враження, що наразі мобілізація в Україні перетворилася на квиток в один бік. Якщо ти їдеш на фронт — з тобою можна попрощатися.

— Зараз не стільки хлопців гине, постукаю, як у перші місяці війни. Зараз інша війна, не піхотна війна, а війна інтелекту, дронів. Тому в жодному разі не можна так сказати, що ті, хто зараз прийшли на фронт, вони неодмінно загинуть. Ні, такого немає.

В одному з інтерв'ю ви сказали, якщо почнеться війна, ви готові взяти до рук зброю і захищати країну. Цього не сталося. Чому?

— Це сталося. Я взяв до рук зброю і захищаю свою країну, моя зброя — інформаційна. Я в перших лавах інформаційної війни і головна діюча особа у ній.

Моя медіаімперія сягає більше 10 млн підписників. Це два YouTube-канали, інстаграм, ТікТок, твітер, сайт Гордон. На сьогодні я є єдиною людиною в Україні за всі 32 роки незалежності, проти якої держава Росія висунула комплекс дій і засобів.

А самого мене внесено до реєстру терористів та екстремістів в Росії, мене названо іноагентом, проти мене відкрито чотири карні справи в Росії за мою діяльність і вже заочно заарештовано і засуджено Басманним судом Москви. До речі, вирок засекречений у зв'язку з тим, що Гордон становить велику небезпеку для держави Росія. Я у свою чергу подав на державу Росія в ЄСПЛ (Європейський суд з прав людини. — Ред.).

Тому я дуже багато зробив і ще зроблю для своєї країни.

Тобто це краще, аніж взяти в руки справжній автомат і піти піхотинцем, наприклад, у десантно-штурмову бригаду?

— Це із розряду, якщо людина може виготовляти дрони і це в неї краще виходить, ніж вона була з автоматом в піхоті, то вона повинна виготовляти дрони. Якщо людина за рахунок своєї боротьби в інформаційній сфері може робити боляче і відстоювати нашу незалежність, то нехай це і робить там. Я вважаю, що так правильно.

Вам через дії Росії щось в Україні загрожує?

— За 2-3 тижні до початку повномасштабної агресії спецслужби мене сповістили про те, що до Києва заїхали ворожі ДРГ. У них є списки прізвищ, кого хочуть або вбити, або стратити, або вкрасти. В цьому списку були мої фотографії та адреси.

Тому своїй безпеці я приділяю велику увагу. Я розумію, що для Росії це було б дуже добре.

Українці цікавляться, чому ваші діти теж не воюють?

— В мене три сини. Старший не може не те що воювати, через свій стан здоров'я в нього білий квиток. Він звільнений від військового обов'язку офіційно, ще задовго до початку війни. 

Інші діти вони народилися не в Україні, вони живуть і працюють в США і живуть життям громадян цієї країни. Я відповів на ваше запитання.

У них не було бажання приїхати чи переїхати до України?

— Ні, вони успішно працюють. Один із синів — суперкрутий композитор, закінчив свого часу Академію в Бостоні як композитор. Це найкращий музичний університет світу. Син працює з видатними майстрами як композитор, як саундрежисер, з Барбарою Стрейзанд, з Полом Маккартні, зі Стінгом.

Інший син — менеджер одного із найбільших ресторанів США. Він себе там знайшов. Це їхній вибір, і я як батько щасливий, що в них він є.

Вам хотілося поїхати з України, особливо в останні два роки?

— У мене не було жодного бажання поїхати з України. Останній раз за кордоном я був у січні 2022 року. За місяць до війни.

Взагалі я не люблю надовго лишати Україну. Тоді я поїхав на два дні. А з початку війни я жодного разу не перетинав кордон України, і в мене нема жодного бажання це робити.

Западло! Я хочу бути в себе вдома, тим більше, коли моя країна в небезпеці. І мені западло кудись їхати, тим більше бігти, тому що я вважаю, що повинен бути тут.

Не страшно, коли в Києві починає працювати ППО? Ну бо зазвичай на місто летить 30-40 ракет або 90, як було 2 січня.

— Нещодавно було трошки так не по собі, тому що я опинився в епіцентрі обстрілу. В 200 чи 300 метрах від мене влучило в одну будівлю двоповерхову і в житловий будинок. Він палав, і я бачив, бо знаходився прямо там. Бахкало добряче. Чи страшно? Ну буває, буває, звичайно.

Війна — безперечно, найбільша трагедія як для країни, так і для нації. А чи є перемога за останні 2 роки? 

— Знаєте, яка найбільша перемога України? Те, що ми з вами розмовляємо українською мовою у центрі Києва, і ми живі. Для мене Україна — це я, я це Україна, моя родина.

Тому я, коли думаю про Україну чи кажу про Україну, кажу про себе та про свою родину. Я ототожнюю ці поняття.

На початку цієї навали в мене і, думаю, у вас та й у переважній більшості людей не було відчуття, що ми встоїмо. І те, що ми стояли, і те, що ми вдома — є найбільша перемога України на сьогодні. Нас могло не бути як держави, як особистостей і як просто людей. Чи ми могли бути, але десь за кордоном. І слава українській армії і українському народу, які змогли зупинити цю фашистську нечисть.
Далі будуть більші перемоги. 

Що думаєте про допомогу з боку США?

— Я знаю достеменно, що вона буде, бо спілкуюся з провідними американськими політиками. 1000% можу дати на те, щоб допомога буде, але справа в строках. Кажуть, що у березні. 

Чому Захід так зволікає із допомогою Україні і таке враження, що спостерігає за нами як за серіалом-блокбастером?

— Коли гинули люди десь в Африці чи Сирії, ми теж дивилися на це, що воно десь там в Африці, в Сирії, а у нас же все добре. Тому людей зрозуміти завжди можна.

Чому так зволікають з допомогою і чому нема чіткого рішення, що треба все давати швидко і вчора? Тут багато складових і багато чинників. Це й робота Росії через свою агентуру, які за величезні гроші підкуповують тих, від кого залежить прийняття рішень. 

Друге — європейці та американці досі бояться Росію, цього слона у посудній лавці. Бо це країна з ядерною зброєю, і хрен його знає, що цьому недомірку спаде на розум. А світові лідери відповідають за безпеку власних країн.

Ну і давайте прикинемо, сидить Олаф Щольц і думає: треба дати Україні "Тауруси". Україна ж буде бити ними по Росії. Що тоді зробить Путін? Може вдарити по Німеччині. А чому ні? 

Якщо Україна буде бити добряче, влада Путіна похитнеться. Якщо влада Путіна стане хитатися — він може вжити щось неабияке. От сидять вони в себе в Берліні, Вашингтоні та в Парижі й думають, а що ж він вдіє?

Вони бояться, і я їх розумію. Бо вони відповідають передусім за безпеку не України, а Німеччини, США та Франції. Розвинені західні країни — це завжди баланс, думки і розмірковування, що варто робити, а чого ще ні.

Корупція в Україні. Виявилось, що люди, які мають доступ до забезпечення армії, на крові, не гребуючи нічим людським, заробляють не тисячі гривень, а як виявилося, мільйони. Україна колись зможе підійти до подолання корупції?

— Побороти корупцію можливо, але не до кінця, бо до кінця вона не подолана і в західних країнах. Навіть в Китаї, де за корупцію стріляють людей, вона теж є. Як і в Європі, так і в США. Проте можна наблизитися до стандартів ЄС.

От коли мова справді йтиме про наше членство там, тоді можна буде наблизитися до стандартів у боротьбі з корупцією. Поки що мова про це не йде.

Як повернути додому мільйони українських біженців?

— Це залежить від багатьох моментів, від кінця війни, яким він буде. Але повернути більшість можна за умови, що Україна переможе.
І за умови, що в Україні почнеться справді прекрасне життя, наповнене інвестиційними привабливими проєктами, підняттям заробітних плат, пенсії і турботою держави про своїх людей. Якщо так буде, повернуться навіть ті, хто поїхав з України до війни.

Якщо цього не буде — не повернеться ніхто.

З точки зору нинішнього дня, як ви вважаєте, до якого варіанту ми ближче?

— Наразі вам цього не скаже ніхто, бо це залежить від багатьох чинників. Уявімо, зараз прийде звістка, що Путін помер. Все ж змінюється стовідсотково, бо ця вавка в голові щодо України є лише у Путіна. Російські еліти накрали шалених грошей і хотіли би красти далі, якби не хвора голова Путіна, який вирішив піти на Україну.

І якщо його не стане, вони перші бігтимуть до американців і скажуть: "Друзі наші, батьки наші, рідні! Ми так хотіли, щоб він скоріше помер і нарешті це сталося. Ми готові на все, що треба. Скажіть, що треба? Піти з України?"

Вийдуть звідусіль, все віддадуть і все звалять на Путіна. Як це було колись у Росії. Історія ж повторюється. Вони скажуть, що були заручниками, він вимагав від нас таких дій, він нам погрожував вбивством тощо.

Або ж припустимо, завтра нам дадуть далекобійні ракети і ми почнемо бити по Міністерству оборони, по Луб'янці, по Кремлю. Що буде з авторитетом Путіна? Тобто багато чинників є, і сказати, як і коли все закінчиться, не може ніхто.

У другій частині інтерв'ю з Дмитром Гордоном читайте про ризик замороження війни з РФ та чи відважився б Путін напасти на Україну, якби президентом був Петро Порошенко.