Або фронт, або втрата територій, — Микола Мельник про реалії війни

Які міста у зоні ризику після відходу ЗСУ із Авдіївки та чому контрнаступ ЗСУ у 2023 році не приніс успіху — в інтерв'ю Новини.LIVE розповів Микола Мельник, старший лейтенант, екскомандувач 4-ю ротою 47-ї механізованої бригади.

Після взяття Авдіївки, які населені пункти в зоні ризику?

— Багато, бо росіяни в останній тиждень проводять розвідку боєм фактично по всій лінії зіткнення, починаючи від Роботиного і закінчуючи нашими північними фронтами. І там, де вони відчують, що оборона українців нестійка, неешеленована і де позиції не мають достатньої підтримки, там вони і будуть просуватися. 

Найбільш вірогідна лінія наступу — Ласточкино із виходом на Орлівку. Бо наші позиції там, ймовірно, станом на тиждень назад, були недостатньо підготовлені до оборони. Думаю, зараз все в порядку.

Але будь-який командир буде намагатися вести наступ там, де ми відступаємо. І оскільки ми вийшли із Авдіївки, а будь-який відступ — певний сумбур. Проте далі їм не вдалося пройти через нашу стійку оборону. 

Тому треба дивитися, наскільки у росіян зараз вистачить резерву і куди вони будуть переносити основний удар. Сили для наступу у них ще є.

Є багато прогнозів, що ударний кулак росіяни сформують саме по південному напрямку чисельністю у 50 тисяч осіб.

— До цього це угрупування було чисельністю у 44 тис. І що — вони змогли взяти Кринки? Ні. Питання не в тому, скільки ідіотів зібрати в одній конкретній ділянці, а як ти будеш їх використовувати.

Якщо ми зможемо вибудувати гарну багатоешеленовану оборону, то вони доволі довго можуть битися головою об стінку. Війна — це танго. Росіяни роблять один крок, ми інший, і таким чином переграємо один одного. 

Тому, чи є у них сили для наступу на Роботине? Звісно, є. Чи є у них перспектива його захоплення? Звісно. Чи зможуть вони це зробити? Велике питання. Все буде залежати від боєздатності наших частин.  

Були дані, що деякі успіхи, невагомі та нечисельні, біля Роботиного у ворога були.

— Вони провели розвідку боєм, доволі успішну, але через те, що наступ на тих ділянках розгорнути не змогли, там все застопорилось. Не змогли через дуже добру роботу наших БпЛА та арти. Ми фактично випалили ті позиції під Роботиним, на які зайшли росіяни, і наша піхота змогла все це добре зачистити. Тому ситуація там поки що складна, але стабільна. 

Але тут треба задуматися. Якщо росіяни змогли зайти на наші передові позиції лише розвідкою боєм, то чи все у нас там добре? Сподіваюсь, старші командири зроблять відповідні висновки. 

Багато було критики через наші оборонні лінії, в тому числі і по напрямку Авдіївки.

— Критика абсолютно обґрунтована. Що таке поставити економіку на військові рейки? Це елементарний перерозподіл ресурсу життя цивільного і його концентрації на військові потреби. Чи можна було залучити техніку для будівництва багатоешеленованої оборони? Звісно. Чи вдалося це зробити? Не зовсім. Є випадки, коли власники певної техніки відмовляються її надавати, бо її там підіб'ють...

Я проти, щоби у людей забирали їхнє майно (на потреби армії), але якщо це потрібно для збереження життя українського солдата, то щось же можна зробити. Є багато шляхів.

Колись Велика Британія застрахувала усю техніку, яку забирала у цивільних. Потім або віддавала або ж повертала за неї гроші. 

Цього нема. У нас досі лопата — друг солдата. Досі — одиночні окопи, зв'язані траншеями по коліно, які називають підготовленими лініями. А взимку копатися у донецьких ґрунтах — окреме задоволення. 

Нагадаю, що верховний Головнокомандувач ще у жовтні заявляв про необхідність побудови ліній не гірше, ніж у Суровікіна, але поки що я думаю, жодна бригада не може похвалитися, що такі лінії створені. Чому — питання до старших командирів. Це вже не моя компетенція.

Тобто відповідальні таки старші командири чи командувачі напрямків?

— Як визначить Главком. На кого повісить — той і буде виконувати. Це можна робити силами бригади, інженерних військ окремих полків... Думаю, це робиться. Просто не на певному етапі і не скрізь. Ми робимо, але недостатньо. Можливо, іноді є нераціональне використання наявних ресурсів. Але тут краще питати в інженерних військ, вони знають більше за мене. 

Як тоді лінію оборони влаштовує ворог? 

— Якщо говорити про лінію Суровікіна, яку ми штурмували влітку, то вона доволі жорстка. Це три лінії на 15 км вглиб, і це без урахування передових позицій. Це великі протитанкові рови, зуби дракона, величезне мінне поле. І поки дійдеш до рову, можеш лишитися без підрозділу. І так через кожні 5 км. 

Дійсно, таке сходу пройти доволі складно, якщо сказати неможливо. Хлопці, які вели бій за терикони, наприклад, під Авдіївкою, розповідали, що проходить штурмова група, а за ними вже працівники стройбату, які тягнуть на собі балки, щоби відразу зариватися в землю.

Тобто попереду на 200-300 метрів йде бій, а вони вже закріпляються. Одні зариваються, а інші готують сектори. Оцьому злагодженню дійсно треба вчитися. 

У них армія — головна. Навіть у тих "ЛДНР" не знайдеш вільного цементу. Він увесь витрачається на потреби армії. Тобто росіяни зрозуміли, що українці вміють атакувати і куди би вони не зайшли, після захоплення певної позиції, готують оборонні рубежі, на які, у разі чого, зможуть відійти. 

У нас така практика не сильно розповсюджена, але сподіваюсь, ми до цього прийдемо доволі скоро. 

Чому ми не зробили щось подібне, готуючись до їхнього? Напевне ж розвідка повідомляла про те, що РФ готується.

— Це питання до комбрігів, командирів корпусів. Вони прекрасно розуміють, що у них відбувається на тій чи іншій ділянці. Тому питання вже до них — а чи були побудовані рубежі відходу? Я впевнений, що всі вони відрапортують, що вони є і половина з них не збреше.

Нема проблеми в тому, що ти відступаєш. Немає жодної необхідності покласти за посадку батальйон. Можна відходити, але при цьому мати вже підготовлені позиції і вже там продовжувати бій. Бо якщо вилетів із основних позицій і відступаєш далі, а в тебе за кілометр нічого нема, а тобі ж треба заритися... Доволі складно зариватися, коли по тобі стріляють з усіх боків. Тому нам потрібна глибоко ешеленована оборона лінія захисних рубежів.

Яка небезпека наразі для Курахово, Краматорська, Слов'янська, Часового Яру? Хоча Буданов каже, що ворогу не вдасться цього зробити.

— Не готовий реагувати на прогнози Буданова, бо іноді вони бувають неуспішні. Чи є загроза цим містам? Звісно є, але все буде залежати від готовності українців захищатися. Все доволі просто. Якщо наше суспільство думає, що армію можна не наповнити солдатами і щось вимагати, то ні, так вже не вийде. Ви повинні змиритися з тим, що ваші чоловіки підуть на фронт або ми будемо втрачати території. Неможливо тими силами, які у нас є зараз, оборонятися такий великий фронт, причому успішно. 

Потрібна постійна ротація, поповнення. Поповнення — це ж не просто тобі прислали людей, їх же потрібно підготувати. Це величезне комплексне питання, до якого ми доходимо у 2024 році. І якщо наше суспільство не схаменеться, то 2024 рік у нас буде доволі не передбачений, але дуже цікавий. 

Що відбувається у Кринках?

— Виходячи із нинішньої нашої тактики ЗСУ та морської піхоти, то вони просто люди із заліза. Це визначний приклад героїзму. Морська піхота та підрозділи, які їм допомагають, сконцентрували на собі величезну кількість російських сил, які постійно утилізують ворога. За Кринки росіяни понесли більше втрат, ніж  за Авдіївку. Це понадлюдські зусилля. Це героїзм, який навіть я не можу пояснити. 

І якби там цивільні не кричали, щоби виводили звідти пацанів, вони не розуміють, що Кринки стягнули на собі сили, які могли вдарити по Роботиному. Тому ті хлопці тримають на собі ці удари і дають потужну відповідь.
Там дуже добрий приклад координації, піхоти, артилерії та БпЛА. Оборона там доволі важка, але стійка.

Чи можуть їх звідти вибити?

— Шанси є, але питання у засобах, які росіяни готові на них витратити. Вони можуть вибити нас звідти за рахунок великих живих втрат. Але, думаю, наші командири також думають це. Може йти ціла дивізія, але якщо там заслон з артилерії, ну то хай собі ідуть люди на неї. 

На певному етапі росіяни думали, що ЗСУ можуть піти із цього плацдарму в напрямок Криму. Тому наразі іде наказ на його ліквідацію. Є політичне рішення його зачистити, бо він дійсно загрожує тиловим частинам росіян. Ті зусилля, які вивільняться, можуть сконцентрувати на інших ділянках фронту.

Чому контрнаступ не вдався?

— Він не вдався з огляду на плани, які були. Це треба визнати. Але це питання до командувачів, я ж простий піхотинець. Мені сказали взяти посадку — я пішов і взяв. Моя задача була зберегти особовий склад і боєздатність підрозділів. Я це зробив. А далі хай командири розбираються. 

Скажу речі, очевидні для всіх, — це врахування фактору відсутності авіації, великих щільнозамінованих полів, недостатньо успішна робота артилерії всіх гатунків. 

Ці мінні поля стали для вас несподіванкою перед початком штурмів?

— Ні, бо на полігонах Німеччини ми вчилися це робити. Ми знали, що робити. Питання було, можливо, у недостатній якості підрозділів розгородження. Це ті, хто мають розміновувати, були не в достатній кількості та якості.

Загалом це святі та хоробрі люди, які сіли у техніку, яку, по-доброму, треба було утилізувати ще 20 років тому. Якби тими підрозділами нам вдалося взяти першу лінію, то на другу і третю їх би просто не вистачило. 

Але це питання до керівництва, чому за наявності таких проблем була дана відмашка йти у наступ. Тобто це питання їхньої відповідальності.    

Проте якщо виходити з того, що жоден комбриг не всидів після цього наступу, певно, таки були прийняті певні кадрові рішення. А можливо, ці кадрові рішення були невірні... Я не орієнтуюся у стратегічному рівні управлінні.

Людей для наступу було достатньо?

— Виходячи з чого. Чи було співвідношення 1 до 3? Ні, не було. Було співвідношення 1:1, по техніці так само. Тобто ми били сили, які абсолютно нам відповідали. Розрахунок був на прорив і що лінія росіян просто розпадеться. Вона не розпалася, росіяни гарно підготувалися. Це війна, не спрацювало.

Коли ви зрозуміли, що очікуваного успіху не буде?

— Певно, в перший же день. Стало зрозуміло, що росіяни не збираються тікати від вигляду наших "бредлі" та "леопардів". Може, вночі вони не зорієнтувалися, що на них йде. Подумали, що це Т-72 і рознесли перед собою все, що бачили. Я не знаю, що у них в голові.

Але їх оборона була гарно побудована і те, що ми захопили Роботине, — це велика заслуга бригад, які продовжили вгризатися в землю і йти вперед. І солдат. Бо коли твою роту розносять третій раз, а тобі кажуть: "Хлопці, давайте, а тепер пішки", то я пишаюсь, що наші бійці готові були йти далі звільняти наші землі. 

У другій частині інтерв'ю із Миколою Мельником читайте, коли саме розпочався контрнаступ ЗСУ у 2023 році та чи справді через війну доведеться пройти усім чоловікам.